Час минав, минула година розп'яття-смерті Спасителя. Прийшли вірні апостоли і поклали Христове тіло у гріб.

Не відступала від свого улюбленого Сина Пречиста Мати. Довго стояла Вона на колінах перед гробом і в гарячих сльозах молилася до Всевишнього.

І сталося чудо. На другий день розквітли білі квіти, де впали сльози Богоматері, а третього дня воскреслий Христос обдарував їх найкращим запахом серед усіх квітів.

Відтоді ці білі лілеї стали символом невинності. І досі їх ставлять біля Божого гробу у Страсний тиждень по всіх Церквах.

На світі є люди, які переходять через пустелю цього світу з неймовірною спрагою всіляких вигод, втіх, насолод. Вони вважають дурними тих, що проповідують Євангеліє, науку, здавалося б, таку безглузду в їхній пустелі.
Але коли схочуть увійти до “Божого ресторану”, тоді почують: “Вибачте, пане, сюди неможливо увійти без переміненого серця”.

Б.Ферреро. Збірка "40 казок у пустелі"

Одного рaзу, один чоловік почав молитиcя:

Господи, прошу: зроби мене знаряддям миру. Я хочу, щоб був мир і cпокій у cвіті; хочу, щоб пaнувaлa любов; хочу тебе наслідувати, бути як ти!

Дивним було те, що Господь, коли виcлухaв цю молитву, дуже зaгaдково поcміхнувcя, a чоловік вийшов з хрaму. Тут зaзвонив мобільний телефон. Це була його дружинa, вона запізнювалась на визнaчену годину. Чоловік cпішив на дуже важливу зустріч і тут, ще требa чекaти його дружину.

Він почав cвaритиcя на неї, вирaз його обличя був гнівливий. Ще й тут, хтось по дорозі його випадково штовхнув. І знову лайка, згaдуючи всіх і вcе. Чоловік cвaривcя, a Господь знову поcміхнувcя.

Тепер Його уcмішкa була вже зрозумілa. Tак, люди cпочaтку проcять і обіцяють, a через деякий час роблять зовcім протилежне.

Коли хочеш боротись зa мир у cвіті, cпочaтку навчись зaкривaти тихо двері. Коли хочеш, щоб була любов і повaгa серед людей, почни з себе. Можливо ти cтaнеш камінцем, кинутим у тиху воду і cколихнеш cерця людей cвоїм поведенням, своїм життям.

Передбачаю: коли ти згaдaєш свої молитви, ти також зaхочеш загадково поcміхнутиcя.

Перш ніж покласти олівець в коробку майстер відклав його насторону.

«Є 5 речей, які ти повинен знати, - сказав він олівцю, - перш ніж я відправлю тебе в світ. Завжди пам'ятай про них і ніколи не забувай, і тоді ти станеш кращим олівцем, яким тільки зможеш стати.

Перше: Ти зможеш зробити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо ти дозволиш Іншому тримати тебе в Його руці.

Друге: Ти час від часу будеш переживати нелегке обточування, але це буде необхідним, щоб стати добрим олівцем.

Третє: Ти будеш здатним виправляти помилки, які ти зробиш.

Четверте: Твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе.

І п'яте: На якій би поверхні тебе не використали, ти завжди зможеш залишити свій слід. Незалежно від твого стану, ти повинен продовжувати писати».

Олівець зрозумів і пообіцяв пам'ятати про це; він був поміщений в коробку з покликанням в серці і очікував свого часу.

І тепер, ставлячи тебе на місце олівця, хай ці слова будуть почуті тобою: завжди пам’ятай ці 5 правил і ніколи не забувай їх, і ти станеш доброю людиною, якою тільки зможеш бути.

Перше: Ти будеш здатний робити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо дозволиш Богу тримати тебе у Своїй руці і дозволиш іншим людям мати доступ до багатьох дарів, якими ти володієш.

Друге: Ти будеш час від часу переживати нелегке обточування, проходячи через різні проблеми. Але ти будеш потребувати цього, щоб стати більш сильною людиною.

Третє: Ти зможеш виправляти помилки, які ти зробив, або зможеш «вирости» з них.

Четверте: Твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе. З глибини серця твого будуть виходити твої вчинки.

І п'яте: Скрізь, де б ти не йшов, ти повинен залишити свій слід. Незалежно від ситуації, ти повинен продовжувати служити Богу всюди і у всьому.

Це розповідь про чотирьох осіб, які називалися УСІ, ХТОСЬ, КОЖНИЙ і НІХТО.
Треба було виконати Якесь дуже важливе завдання і Усі були впевнені, що саме Хтось це зробить. Кожний міг це зробити, але Ніхто не зробив.
Хтось розгнівався, тому що це було завдання Кожного. Усі вважали, що саме Кожен може виконати це, та Ніхто не зрозумів, що саме Усі цього не зроблять.
Закінчилося тим, що саме Усі обвинувачували лише Когось, бо Ніхто не виконав того, що Кожний міг зробити САМ.
Отож, дбаймо всі РАЗОМ, щоб таких історій не складали про нас...

Якось прийшов до Сократа молодий чоловік, який був дуже схвильований.
- Гей Сократе, ти чув, що витворив твій друг? Я повинен тобі це розповісти.
- Зачекай-но, - перебив його мудрець, - чи те, що ти хочеш мені сказати, ти пересіяв через три сита?
- Три сита? – запитава той здивовано.
- Так. Давай подивимось, чи те, що ти хочеш мені сказати пройде через три сита.
Перше сито – це правда. Чи ти впевнений, що те, що ти хочеш мені розповісти є правдою?
- Ні, я чув про це від інших.
- Так, так! Але, напевно, ти пересіяв це через друге сито – добро. Чи те, що ти хочеш розповісти мені про мого друга є добрим?
- Ні, ні, навпаки, - вагаючись сказав той, - воно погане.
- Ну тоді давай візьмемо третє сито – необхідність. Чи так вже й необхідно мені знати про те, що ти хочеш розповісти?
- Та ні, аж такої необхідності нема…
- Отже, - усміхнувся мудрець, - якщо те, про що ти хочеш мені розповісти не є необхідним, не є добрим і ти не впевнений, що це дійсно правда, то забудь про це і не обтяжуй ні себе, ні мене.

Окраєць Ісуса Христа.

Коли Ісус Христос ходив з апостолами по світу,його зустрів жебрак,котрий просив у Нього милостині.Спаситель велів Петрові дати йому окраєць хліба.Ледве бідняк зробив кілька кроків,як Господь покликав його і спитав:
-Скажи мен,що зробиш із цим хлібом?
-Учителю,-відповів жебрак,-з'їм половину сьогодні,а половину-завтра.
Ісус Христос наказав Петрові відібрати хліб у прохача,який звісно,залишився здивованим і незадоволеним таким вчинком.Невдовзі зустріли іншого жебрака,що теж просив милостиню і теж отримав окраєць хліба.Спаситель знову запитав,що зробить він із цим Божим даром,а бідняк сказав:
-Учителю,з'їм його зараз.
-А що буде завтра?
-Про завтра потурбується Бог.
Ісус Христос поблагословив його і додав:
-Бог завжди буде турбуватись про тебе і про всіх,котрі уповають на нього.

Один чоловік найнявся водоносом до багатого пана. Він кожного дня на коромислі приносив два великі горщики води. Але один з горщиків мав тріщину. В той час як іншому нічого не бракувало і він до кінця подорожі був наповнений водою, тріснутий приходив заповнений лише на половину.
Так продовжувалося протягом двох років. Кожного дня водонос приносив тільки півтора горщика води до панського дому. Очевидно, повний горщик пишався своїми досягненнями. А бідний тріснутий горщик страждав від своєї недосконалості. Він міг виконувати тільки наполовину ту справу, для якої був створений.
Після двох років, котрі видалися йому втраченими намарно, він біля струмка промовив до водоноса:
- Я відчуваю сором і хотів би перед тобою відкритися.
- Чому? – запитав водонос – Чим ти засоромлений?
- Тим, що протягом двох останніх років я приносив тільки половину води, бо на шляху до панського дому через тріщину в моєму боці вона виливається. Це через мене ти повинен більше трудитися і не отримувати належної платні за свою працю.
Водонос, співчуваючи старому тріснутому горщику, відповів:
- Сьогодні, коли ми будемо вертатись, зверни увагу на ті гарні квіти, що на шляху.
І справді, коли вони простували шляхом, старий тріснутий горщик зауважив на дорозі гарні польові квіти і це його трохи розвеселило. Але в кінці він знову впав у відчай, бо був наполовину порожній, і попросив прощення у водоноса. А водонос сказав до горщика:
- Чи ти зауважив, що квіти були лише по одній стороні дороги? Це тому, що знав я про твою тріщину і скористався з неї. Я посіяв насіння квітів по твоїй стороні, і кожного дня, коли ми верталися від струмка, ти поливав їх водою. Два роки я збирав ці квіти і прикрашав ними стіл мого пана. І якби ти не був таким, яким є, не мав би він такої краси у своєму домі.

Кожен з нас має свої власні тріщини. Всі ми є надтріснутими горщиками. Але Господь, якщо ми Йому це дозволимо, зможе використати наші тріщини для прикраси Свого дому. В Божому задумі не марнується нічого. Якщо ми хочемо бути однією парафією і служити одні одним, згідно з Божим покликанням, Він промовляє до нас: “Не бійтеся своїх тріщин. Визнайте їх і дозвольте Мені використати їх для прикраси Царства. Сміливо йдіть вперед, знаючи, що в вашій слабості проявляється Моя сила!”

Колись давно в одному селі жив чоловік, якому не подобалися порядки, які запровадив парох в церкві. Чоловік той сказав: “Нащо мені ходити до церкви? Я так само можу молитися і вдома, і на полі, і в саду. Природа стане мені церквою”!
Одного зимового вечора парох відвідав збунтованого парафіянина. Вони обидва сиділи перед домашнім вогнищем, розмовляючи про дрібні справи. Але ніхто не порушував питання присутності в церкві. Згодом парох взяв щипці із стояка біля каміну, витягнув з вогню один розпечений вуглик і відкинув його в бік.
Обидвоє дивилися, як вуглик швидко згасав і застигав у попелисто-сивий камінчик. Тим часом вугілля в каміні горіло яскравим полум’ям. Парох мовчав. А чоловік обернувся до нього і сказав: “Наступної неділі я буду в церкві…”

Багато є таких, що не приготовляється в “далеку дорогу”. Тому та хвилина приходить з болючою тривогою. “Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години” (Мт. 25, 13).
А ти приготовляєшся?

Цей празник так і скінчився би в пафосі величності, як би парох храму, не зробив помилку, заклавши до читання уривок з Євангелії, де була історія “Про митаря і фарисея”.
Того дня ніхто не зрозумів чому “поважний священик” в часі читання Євангелії почервонів відразу. Зате всі похвально оцінили його звернення на початку проповіді, щоб пропустити священика, котрий залишився в натовпі вірних.

Різьбяр по дереву на ймення Чінґ, власне, закінчив оздоб­лювати дзвін. Кожен, хто бачив його витвір, дивувався, бо здавалося, що це була робота духів. Коли його вгледів князь землі Лу, то запитав:

– Яким же генієм ти маєш бути, якщо зумів сотворити таку річ?

Різьбяр відказав:

– Ваша величносте, я – лише простий робітник, а не геній. А втім є одна річ. Перш ніж приступити до робити, я протягом трьох днів медитую, аж поки не заспокоюється моя свідомість. Помедитувавши три дні, я більше не думаю про винагороду. Помедитувавши п'ять днів, я біль­ше не думаю про похвалу або докори, майстерність чи невмілість. Помедитувавши сім днів, я враз забуваю про своє тіло, ні, я забуваю про самого себе. Я перестаю відчувати, що довкола є люди. Зостається лише моє вмін­ня. В такому стані я іду в ліс і досліджую кожне дерево, аж доки не знаходжу те, в якому бачу оздобу для дзвону у всій її досконалості. Тоді мої руки беруться за працю. Відклавши на бік своє «я», природа стикається з приро­дою в роботі, що виконується через мене. Саме це і є причиною, чому кожен говорить, що готовий виріб є ділом духів.

Всесвітньовідомий скрипаль так говорив про свій успіх під час виконання концерту для скрипки Бетховена: «У мене є чудові ноти, чудова скрипка і чудовий смичок. Все, що мушу зробити, – це зібрати їх докупи і зійти їм з дороги».