| paster | Дата: Субота, 16.10.2010, 18:36 | Повідомлення # 1 |
Адмін
Група: Адміністратори
Повідомлень: 186
Репутація: 0
Статус: Оффлайн
| Заборона жінці в часі так званих «критичних» днів приступати до прийняття Святого Причастя, прикладатися до ікон та й взагалі брати будь-яку активну участь в громадському житті як церковної спільноти, так і світського суспільства (аж до заборони доторкатися до домашніх речей спільного вжитку, посуду тощо), сягає своїми коріннями далеких старозавітніх часів. Вона, правдоподібно, була широко практикованою у тогочасному світі з метою, перш за все, суто санітарно-гігієнічною, а окрім того, таким чином подібним приписом, який у П’ятикнижжі Мойсея набрав сили суворої співвідносності зі сферою Божественного, ставши одним із основних положень так званої ритуальної чистоти (див., зокрема книгу Левіт), тогочасне суспільство, основуване на здобутках, переважно, важкої фізичної праці, прагнуло, у відповідності до природного біологічного ритму життєдіяльності жіночого організму, дати можливість майбутній чи дійсній жінці та матері, від якої у великій мірі залежав здоровий уклад і атмосфера родинного життя, впродовж кількох днів відпочити від виснажливої рутинної роботи з утримання дому та всієї домашньої «челяді». Цей припис Тори, незважаючи на всю його зовнішню прив’язаність до сфери сакралізації побуту юдейської спільноти, стосується кожної жінки, без огляду на її стан чи віросповідування, тобто, наприклад, рабині-чужоземки не є виключені із загального числа осіб, котрі підпадають під дію цього принципу. А це ще раз переконливо засвідчує про те, що базовою підосновою цього припису є, все ж таки, підкреслення природно-біологічної слабкості і суспільної значимості жінки та необхідність відповідного пошанування цієї її особливості на рівні щоденного суспільного життя, що ніяким чином не заперечує чи відкидає того факту, що Бог, єдиний Творець і Законодавець людської природи, на певному етапі розвитку загальнолюдської спільноти, вважав за необхідне наголосити на обов’язковості пошанування жінки та гарантування її права на здоров’я та здорове материнство, яке забезпечує тривалість та якість існування цілого людського роду, через подібне прив’язання даного принципу до сфери культового богопочитання. Питання, котре ставимо собі сьогодні, слід було би сформулювати наступним чином: чи зобов’язує нас сьогодні дотримання цього припису? Відповідь знаходимо в Святому Письмі Нового Заповіту, причому не стільки в зобов’язуючих постановах апостольського збору в Єрусалимі (Ді. 15), котрий наголошує віруючим у Христа на необхідності затримання заповіді щодо утримання від ідоложертвенного (з огляду на публічне згіршення, як далі це пояснить апостол Павло - 1 Кор. 8), розпусти (припис абсолютного характеру – 1 Кор. 6), душенини і крові (з огляду на фізичну огидність речі, оскільки повністю позбутися крові, щодо заборони вживання якої Старий Завіт містив окремий припис, є практично неможливо), скільки у повчальній євангельській оповіді про кровоточиву жінку, котра, по втраті всього свого маєтку для безуспішного лікування від якоїсь гінекологічної недуги, пов’язаної із постійною кровотечею, з вірою доторкнулася до Спасителя і оздоровилася (Мт. 9//Мр. 5//Лк. 8). Важливим для розуміння даної історії є наголошення на вірі цієї жінки, адже саме вона зробила так, що, попри натиск чисельної юрби, саме цей її доторк до Христа спричинив – як «зізнається» сам Господь – «вихід» із Нього оздоровчої сили для зцілення недужої. Вважаю за необхідне пригадати, що, у відповідності до приписів щодо дотримання ритуальної чистоти при кровотечах гінекологічного характеру, даний доторк повинен був бути розцінений як намірене занечищення публічної релігійної особи, що мало б неминуче каратися смертю (саме тому Євангеліє говорить нам про страх, який пройняв жінку, коли Христос виявив Своє зацікавлення щодо особи, котра доторкнулася до Нього). Бачимо, однак, зовсім іншу реакцію та поведінку Ісуса, Котрий, зовсім не скасовуючи потреби присутності в людині остраху Божого, трепету перед Божеством і Всесилою Його Величі, підкреслює, однак, спасенний чин віри, без якої не можна осягти благодаті Господньої. Пам’ятайте, Богу не може бути неприйнятним фізичне (тобто природне) людини, одиноке, що Йому огидне – це гріховний стан нашої душі. Тому з острахом і вірою не тратьте нагоди та сміливо приступайте до Святих Таїн Господніх якомога частіше, без огляду на Ваш фізичний стан.
|
| |
| |
