Покликання
Автор: о.Віталій Тарасенко
Покликання Наше християнське життя – це не випадок, це поклик Бога скерований до людини. В часі сотворення Бог вдихнув життя в людину. Так сталось перше покликання: покликання від небуття до буття! Бог дарував людині все, що є у цьому світі, забезпечив усім, щоб життя було безпечним та радісним: цим самим покликав до життя в повноті. Бог сотворив Людину чоловіком і жінкою, показуючи серйозність свого наміру сотворити на образ і подобу, бо покликав до спів-сотворення, тобто продовження того, що почав Всевишній Творець. Це було покликання до уподібнення до Бога. Злий дух цей діалог перервав. Перешкодив, щоб людина відповіла Богу. Коли людина дала відповідь дияволу, то втратила багато. У християнстві дуже часто згадується про покликання: покликання до наслідування, до зміни життя, покликання до свідчення і проповідування. Бог – той, хто кличе, а людина – та, котра дає відповідь. У покликанні завжди є вибір: сказати "Так”, або "Ні”. У покликанні зажди є той, хто кличе і чекає, і той, хто дає відповідь. Відповідь – це думка, слово, поведінка, це спосіб життя. Це твоє теперішнє і твоє майбутнє. Бути покликаним – означає визнати у своєму житті присутність іншого – того, хто покликав і далі продовжує кликати. Бути покликаним – це не бути самозванцем, якимось випадком чи наслідком якогось збігу обставин. Покликаний має своє достойне і вище походження. Жити покликанням – це пам’ятати про того, хто тебе покликав і пам’ятати ціль, до якої ти покликаний. Дати відповідь на покликання – зможе тільки зріла людина, яка відноситься до свого життя у повноті відповідальності, яка вдячна за те, що було довірене їй – бути, жити, продовжувати творити. Творець уміє чекати. Він знає, що ми потребуємо часу. У Нього часу нема. Для нас час – це нагода дати відповідь, це шанс і можливість дати зрілу відповідь. Навіть якщо вона була поспішною, Бог зрозуміє нас і буде чекати далі на відповідь правдиву, навіть якщо залишиться непоправимий слід від попередньої незадовільної репліки. Покликання – це як полум’я свічки, яке горить, вказуючи на життя. Яке час від часу хитається у різні сторони, даючи знати, що вплив зі сторони. Це полум’я час від часу втрачає світло, його яскравість і теплоту. Світить добре лише тоді, коли полум’я скероване угору, у височінь. Саме так настає спокій, саме так приходить рівновага, саме так настає впевненість та зрілість. Настає Ясність. і з’являється тиха радість: звершилось…  Загасло полум’я. Димка піднялась вгору… туди, де стреміло полум’я. Зникло полум’я, зникла хвиля диму. Покликання звершилось у повноті. Відповідь дана. http://www.rozdum.org.ua/?p=1435#more-1435 | |
| Переглядів: 799 | |
| Всього коментарів: 0 | |