Біблія - слово Боже, адресоване до кожного з нас
| Автор: о. Володимир Пенцак Біблія - слово Боже, адресоване до кожного з нас Біблія для віруючих християн завжди мала ще одну назву – Слово Боже. Це не означає, що поняття «Слово Боже» слід сприймати виключно як звернення Бога від першої особи. Звичайно, що в текстах Святого Письма трапляється пряма мова Бога, виражена в промовах пророків словами: « Слухай, Ізраїлю, так говорить Бог». Проте Біблія частіше описує події історії людства, і в тих розповідях про Бога та про людину говориться в третій особі. Слово "Біблія” вказує на зовнішній вигляд святого тексту, тобто на збірку книжок, написаних людьми, що перебували під Божим натхненням. Про натхненний характер книги говорить сама назва - Святе Письмо. Вона пригадує нам про основного автора – Бога. Натомість назва "Слово Боже” вказує на необхідність віднайти в ній вищий, духовний зміст, розпізнати Боже одкровення, почути те, що хоче сказати до нас Творець. З перших сторінок Святого Письма ми дізнаємося, що Бог створив при дії свого Слова світ та людину. І сказав Бог: «Нехай буде світло!» І настало світло ( Буття 1.3.) Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами , що повзають по землі». І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх( Буття1.26-27.) Перші біблійні розповіді виявляють те, що є найціннішим у Святому Письмі – Слово Боже. Слово – це невід'ємна складова діалогу, воно завжди передбачає наявність двох: того, хто говорить, і того, хто слухає. Богословське пояснення таїнственного життя, яке нуртує в самому Бозі, вказує на розмову трьох осіб: Отця, Сина та Духа Святого. Можна сказати, що саме розмова, яка відбувається в Бозі у Святій Трійці єдиній, вийшла за межі Бога і привела до того, що Слово створило світ, а потім створило достойного співрозмовника – людину. Те, що людина створена на Божий образ та подобу, означає, що в глибинах її душі закладена спроможність перебувати в діалозі з Богом та відповідати на первинне Слово Творця. Для перших людей цей діалог був безперервним. Можна сказати, що Адам постійно ходив перед обличчям Бога, насолоджувався Його спогляданням, саме це і складало повноту райського щастя. Як тільки з’явився гріх, ми помічаємо, що в Адама виникає бажання уникнути розмови з Богом, бажання уникнути Його присутності. Гріх відвернув людину від діалогу з Богом, але не відвернув Бога від людини, тому на таку втечу реагує Бог: «Адаме, де ти?» (Буття 3.9). Далі, як ми знаємо, послідувала кара за переступ заповіді. Люди були вигнані з раю, вони самі втратили змогу перебувати в постійному діалозі з Богом. Адамові сказав Бог: «Через те, що ти послухав голосу твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, буде проклята земля. У тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. У поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Буття 3.17-19). Після вигнання історія людства змінилася: зовсім по-іншому почали складатися стосунки людини зі світом, з Богом, змінилося ставлення одне до одного. Та найголовнішим у цій історії залишається те, що Бог не залишив свого первинного бажання розмовляти з людиною, хоч ця розмова набула іншої форми, якщо зважати на діалог у раю. Після того, як люди через гріхопадіння втратили рай, коли почали поступово віддалятися від Бога, тоді Бог вдається до поетапного наближення до втікаючої людини, він розпочинає реалізацаю планів щодо спасіння бунтівного людства. Це віддалення від Бога робить людей немовби глухими на голос Бога, тому Він для розмови вибирає поодиноких людей, щоб налагодити втрачений зв’язок. Увесь цей спасівельний процес відбувається в різних формах, проходить різні стадії та етапи. Спочатку Бог намагається відновити діалог з людством через патріархів. З їхньою допомогою заключає зі своїм народом заповіт, потім постійно намагається відновлювати цей союз через суддів та царів. Бог вкладає Своє Слово в уста пророків, які повинні протверезити розум народу та повернути його до виконання умов заповіту. Уся ця біблійна спасівельна історія нагадує високі та довгі сходи, якими піднімається Господь до людини, готуючись стати людиною. Багаторазово та багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки (Євр.1.1-2). Усі входження Бога в історію людства - це так звані «богоявлення», якими наповнені старозавітні біблійні розповіді, вони здійснювалися для того, щоб Слово Боже немовби звикало жити з людьми до того часу, поки не сповниться час для воплочення. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього… І Слово стало тілом, і оселилось між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого( Ів.1. 1-15). Про високу довіру Бога до людини та про велике прагнення говорити до неї каже Саме Слово – Господь наш Ісус Христос: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все Я вам об'явив, що чув від Отця мого ( Ів.15.14-15).  Отже,читаючи тексти Святого Письма, ми не просто дізнаємося про різні етапи релігійної історії Ізраїля, ми дізнаємося про різні моделі дії Слова Божого в історії людства, у яких Бог постає як мудрий педагог, який поступово веде людину до нових одкровень і нарешті знаходить момент, щоб самому явитись у цей світ. Кожен читач Святого Письма повинен розпізнати та зрозуміти цю Божу педагогіку, прослідкувати, до кого і чому Бог звертався зі своїм Словом, як це Слово було сприйняте людиною, що було з тими, хто прийняв його, виконав та доніс Його до нас, і що сталося з тими, хто не захотів Його почути. Такого роду роздуми перетворюють наше читання Святого Письма не в механічну дію, а в розмову Бога з нами. Біблія стає тоді Словом Божим, адресованим до кожного з нас, листом люблячого батька до своєї дитини, неймовірним зацікавленням Творця своїм творінням, тоді наше читання перетворюється на розмову з Богом. "Голос Живої Вервиці”, №1 (16) 2010 | |
| Переглядів: 1494 | Коментарі: 8 | |
| Всього коментарів: 0 | |