Софія ГРИЦЕНКО. Покликання до святости – відповідь мирянина
| Софія ГРИЦЕНКО. Покликання до святости – відповідь мирянина У розпал економічної, політичної, соціяльної кризи, коли світ божеволіє від втрати контролю над своїми земними багатствами, коли мас-медійний простір щоденно наввипередки шокує нас шквалом новин про нові катастрофи, стихійні лиха, погроми, вбивства, а загальна маса населення уже збайдужіло не реагує на всі ці подразники, коли у глобалізованому і всуціль секуляризованому світі загубилась межа між правдою і брехнею, між святим і грішним, коли цивілізація вседозволености і вседоступности стала підґрунтям для приниження і знецінення людської особистости, в цих роздумах йтиметься про покликання до святости. Мій Боже милий, як то мало Святих людей на світі стало. Один на другого кують кайдани в серці… Так писав Т. Шевченко. А Іван Дзюба у своїй праці «Україна перед сфінксом майбутнього» декілька років тому говорив: «Безмежний комфорт веде в пекло. Але дорогою до пекла є чимало проміжних станцій. Може ми на одній із них?» Байдужість, лукавство, повсюдний «дух порожнечі і спрага самовивищення» – знаки нинішнього часу, які виснажують резерви сучасної людини і вона губиться серед пропозицій (чи спокус?) світу, його невпинного пошуку багатства, розкоші, популярности, могутности, проте це не приносить їй бажаного задоволення і спокою, а навпаки ще більше спустошує. Світ шукає автентичності… Він спраглий чогось правдиво чистого і світлого. Людина, створена на образ і подобу Бога, блудить манівцями і не може зрозуміти, що правдиве щастя і мир є лише у Господа. Лиш в світлі Божої любови ми можемо пізнати глибінь власних блукань і збагнути у чому суть нашого життя. Митрополит Андрей Шептицький у свій час говорив: «На мою думку, причиною наших невдач й усіх язв нашого церковного і національного життя є те, що християнство і науку Євангелія замало відносимо до себе й замало подаємо її як святість душі». Ми дуже часто спекулюємо різними поділами: миряни, духовенство, вищі, нижчі та ин. Але усі ми є єдиною Церквою, яка покликана бути святою. Ми усі є паломниками у цьому світі, позиченими, як говорив юний граф Роман Шептицький своєму батькові, коли просив благословення до монашества. «І хоча покликання – це не примус, неголосний ніяк незневолюючий до послуху наказ, – як говорив його брат Климентій, – але звичайно це буває вимовлене в самій глибині сумління запрошення. Голос, який приймає кожен атом нашого єства, але незважаючи на це, в кожну хвилину людська воля може відповісти відмовою». Як стають святими Дуже часто ми маємо спокусу робити поверхові оцінки за видимими зовнішніми результатами. Так само із святістю. Нам легко говорити, наприклад, про мучеників підпільної Церкви. Як правило, свою увагу ми акцентуємо лише на фіналі їхнього життя. Отець Микола Конрад ішов до хворої жінки вділити їй Святі Тайни, і його замордували НКВДисти у Страдчанському лісі, з ним був дяк Володимир Прийма. І так вони стали мучениками. Як все банально і просто на перший погляд… Але чи в змозі ми збагнути ту внутрішню напругу, вигартуваний в горнилі страшної внутрішньої духовної боротьби, міцний стержень, який не дав похитнутись у вирішальну мить?! Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння суті свого покликання, викристалізована віра і вірність їй аж до смерти. Тому якщо говоримо про наше особисте покликання до святости – це немає бути лише анонс мирянських акцій, які ми втілюємо у своїй Церкві. Це найперше, наше внутрішнє духовне життя, наша молитва, наша безпосередня зустріч з Господом у Святому Таїнстві Євхаристії. Якщо у нас не буде глибокого, наповненого внутрішнього життя, усі наші старання, ідеї, якими б величними вони не були, будуть марнотою, яка швидко розвіється вітром. Ми не маємо права на марно тратити Божу благодать (ІІ Кор.6:3). Є різниця між дарами ласки, Дух же той самий. Є різниця між служіннями, та Господь же той самий. Є різниця між діями, але Бог той же самий, що в усіх робить усе (Кор. 12:4-6). У Господа зовсім инший вимір успішности, ніж у нас. Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу, щоб засоромити сильне, і простих світу й погорджених вибрав Бог, і неіснуюче, щоб існуюче знищити (І Кор. 1:27). Ми знову ж таки оцінюємо все по зовнішніх показниках: скільки зроблено, чого досягнуто тощо. Історія про семінариста Богдана Мисяка Хочеться поділитися з дорогими читачами однією історією, яка ніде не описана, про неї мало хто знає, вона, напевне, ніколи не стане параграфом у підручнику з історії. ЇЇ я почула від своєї Бабусі. Це приклад життя одного семінариста Богдана Мисяка, якому не вдалось завершити своє навчання у 40 р. Під час радянської окупації він працював звичайним вчителем на Підгаєччині. Його було мобілізовано до Червоної армії і разом із сотнею односельчан відправлено на Схід України. У ході бойових дій одній групі вдалось відірватись від загального ешелону, серед них був і Богдан. Усі прагнули повернутись крадькома додому. Дорога була важкою і найбільше, що дошкуляло, це був голод. Щоб якось вижити, хлопці серед ночі ходили людськими городами й крали харчі. Вони агітували Богдана, щоб ішов разом з ними, але його відповідь була така: «Друзі, моє становище не дозволяє мені переступати 7 Божої Заповіді. Я не можу красти». Недовго йому вдалось так протягнути, таки він загинув на бездоріжжях степів України. А ті, кому вдалось повернутись, назавжди закарбували у своїх серцях згадку про стійкість цієї людини, яка була вірною до кінця у малому, щоб стати гідною у вічності більшого, яка не здобула жодної видимої перемоги. Але ж подвиг зберегти чистим своє сумління є значно більшим! Що ж таке святість?! Святість – це щоденне життя, це відповідь на щоденні виклики, це не фрагмент якоїсь нашої діяльности, це – цілісність. Це те, про що ми думаємо, мріємо, про що говоримо, що робимо й плануємо на майбутнє. Тут і тепер. Иншої нагоди не буде. Не будьмо такими приземленими, не обмежуймо себе надуманими рамками! Життя – це щось більше, ніж 24 години на добу плюс безліч невирішених проблем, помножених на наш вік… Пам’ятатаймо, що у духовному житті речі, люди, події не сприймаються як безконечні причини для турбот, але як розмаїття способів, що ними Бог засвідчує Свою присутність. «Воля Божа – святість ваша» (І Сол. 4:3) Святість – це надзвичайно великий дар від Бога, коли Він запропонував нам стати подібними до Нього – досконалими. Завдяки цьому наше життя набуває особливої вартости. Миряни (та й усі люди загалом) мають надзвичайно широке поле для втілення Євангельських правд у повсякденному житті. Нагод для творення добра завжди було, є і буде доволі. Проте потрібно виховати у собі чуйність, перестати бути духовно сліпими, коли хтось голодний, чи засмучений, коли комусь бракує гроша на кусок хліба, чи просто доброї поради у скруті. Щоб мати чим відповісти на всі ці виклики, потрібно щоденно наповнювати себе із джерел Господньої благодаті. Без Бога ми нічого не можемо. Є одна дуже проста істина: що робиш, роби добре, не бійся робити більше і прагнути великого. Коли так поступати можна справді стати блаженним. Однак потрібно пам’ятати, що блаженні – це також і ті, котрих можуть ненавидіти, відкидати, ганьбити, обезславлювати. До цього треба бути готовими. «Радійте тоді і веселіться, бо заплата ваша велика на небі. Бо так само чинили пророкам батьки їх.» (Лк. 6:23). Завершити ватро спогадом про одну надзвичайну Людину, життя якої вимірюється двома великими датами: 100 років життя і з них 80 років чернецтва. Це – брат Василь Стець – монах-редемпторист. 28 липня 2008 року він відійшов у вічність. Простий монах, який у нелегкі часи започаткування Чину Найсвятішого Ізбавителя у Галичині, у час жорстокої реальности підпілля, чи вже й на волі, був «живим правилом» для своїх співбратів і родини. В останні дні, коли брат перебував уже в дуже важкому напівсвідомому стані, терпеливо без нарікання переносячи фізичні страждання, йому читали «Наслідування Христа»1. Коли читався розділ про монаші обов’язки, брат враз відкрив очі й твердо сказав: «Я не чуюся тут у провині!» Ось це й був вінець його життя. «Скінчив свій біг – і віру зберіг» (ІІ Тим.4:8). Бажаю усім, аби при кінці життя наше сумління було настільки чисте і бездоганне, щоб можна було б повторити подібні слова, і це буде найважливіше свідчення святости у житті чи то мирянина, чи то духовної особи. | |
| Переглядів: 731 | |
| Всього коментарів: 0 | |