«Запобіжна система» виховання св. Івана Боско
| Автор: o. Іван М «Запобіжна система» виховання св. Івана Боско Отець Боско відрізняє дві системи виховання: превентивну або запобіжну і репресивну. Репресивна система проголошує накази і заборони. Педагог стоїть на сторожі дисципліни і, коли бачить її порушення, тоді він карає. У тій системі слова і вигляд вихователів мають бути суворі, і навіть погрозливі, і вони самі повинні оминати усякі дружні стосунки зі своїми вихованцями. Вихователь, вчитель для зростання свого авторитету рідко повинен перебувати між своїми вихованцями, учнями та й то здебільшого лише тоді, коли треба покарати або застерегти. «Запобіжна система» вбачає основне завдання вихователя у тому, що він повинен запобігати провинам. Треба оточити молодь такою дбайливою опікою і такою чистою атмосферою, щоб вона не мала спроможності робити щось зле. Превентивна система не залишає вихованцям часу і не дає їм нагоди порушити етичні засади і правила доброї поведінки. Основні пункти педагогічного мислення Отця Боско Справжній вихователь не допускає до провини. Досягти цього можна планомірним розподілом часу учня та постійним педагогічним доглядом. Взаємовідносини між вихователем і вихованцем повинні спиратися на обопільному довір’ї. Наймогутнішим виховним чинником є любов вихователя до вихованця. Любов разом з добротою і довір’ям відкривають вихователеві шлях до серця дитини і дають запоруку успіху у вихованні. Вихователь повинен знати дитину, бо виховні засоби мусять бути пристосовані до вдачі вихованця. Слід шанувати індивідуальність дитини. Виховання повинно розвивати вродженні здібності і прикмети. Треба задовольнити природне прагнення дитини до свободи, руху і радості. Всілякі ігри та розваги мають першорядне значення для фізичного і психічного розвитку дитини. Тому треба приділити дозвіллю багато часу у виховній програмі. Вихователь бере активну участь, як співтовариш забав, приятель і порадник. Атмосфера виховних закладів має наслідувати атмосферу родинного дому, тобто в них має панувати дух родинної сердечності й безпосередності. Треба подбати, щоб молодь почувалася у виховних школах, інститутах... життєрадісною і щасливою, немов вдома у батьків. Вихователь повинен брати собі за взірець позитивний образ батька родини. При правильному застосуванні превентивної системи кари стають майже зайвими: вони будуть потрібні тільки в крайньому разі і тільки в лагідних формах. Педагог може виявити учневі своє задоволення, обдаровуючи його особливою прихильністю і довір’ям. Похвала і увага мають на меті спонукати молоду людину до ще більшого зусилля і праці над собою. Релігія і розум – це два стовпи, на яких спирається виховна система. Справжня релігія - щира, що керує життям молоді, і розум, що пристосовує святі релігійні принципи до кожного конкретного випадку. У центрі релігійного виховання є: Сповідь, Причастя і культ Богородиці. Крім цього щоденна участь вихованців у Службі Божій і спільна вечірня молитва. Бути з молоддю Треба юнакові заповнити весь день і бути разом з ним. "Будьте завжди з молоддю! Будьте з нею не тільки в школі, але передусім під час дозвілля! Дотримуйтесь їхнього товариства на прогулянках, в театрі і на спортивному майдані! Беріть активну участь в іграх і забавах хлопців! Розділяйте їх сміх і радість, виявляйте зацікавлення тим, що їх цікавить! Молодь мусить відчути, що вихователі є завжди з нею і для неї”. Тому потрібно брати активну участь у забавах, як співтовариш, приятель і порадник. Дон Боско часто повторював своїм вихователям: «Любіть те, що любить молодь». Треба пам’ятати, що причина більшості провин хлопців лежить не в них самих, не в їх злих характерах, а у відсутності доброї опіки над ними. Вихователь має бути приятелем, порадником. Успіх запобіжної системи залежить від вихователя, від його ставлення до учнів: з довір’ям, добротою і любов’ю. Довір’я Великий майстер виховного мистецтва твердив, що "неможливо виховувати молодь, коли вона не має до нас довір’я”. Молодь відчуває довір’я тільки до того вихователя, який ставиться з довір’ям до неї та виявляє їй це на кожному кроці. Тоді довір’я вихователя викличе аналогічні почування в серцях молоді. Дон Боско вірив, що люди з природи добрі. Зокрема він довіряв молоді: "В кожному юнакові, навіть найбільш недбалому, є якийсь пункт доступний для добра. І перше завдання вихователя знайти цей пункт, розшукати цю чутливу струну молодечого серця”. Довір’я облагороджує молоду людину, дає силу, яка стримує від зла, дає їй віру в себе та лікує її почуття меншовартості. Треба вірити в добру волю молоді, навіть, коли вона робить грубі помилки. "Без почуття нема довір’я і без довір’я нема виховання” – казав дон Боско. До молоді слід ставитися тепло і добросердечно, тоді й вона відплатить учителям відданістю і вдячністю. Ми самі мусимо старатися зблизитись із молодими й до них пристосуватись. Слід поділяти їх радощі, труднощі, переживання і слід до них уподібнитися. Любов Любов вихователя до молоді – це, на думку Дона Боско, основа, животворна сила, що дає змогу сформувати молоду особу. Учитель повинен говорити з учнем мовою серця. "Якщо хочеш, щоб вас слухалися, подбайте, щоб вас любили” – казав дон Боско. З любов’ю тісно пов’язана проблема виховного авторитету. Іван Боско твердив, що хто хоче мати авторитет, той мусить здобути любов молоді. Не слід боятися, що любов, доброта, лагідність зменшують увагу до педагога. Навпаки, справжній авторитет ґрунтується на любові. Коли вчитель прихилить до себе серце юнака, він матиме на неї вплив і отримає в свої руки ключ до формування її характеру. "Чи хочете, щоб вас любили? Любіть! Більше того, ви не лише повинні любити ваших учнів, але, маєте їм це виявляти”. Вихованець має спостерігати і відчувати, що він є люблений вами. Треба йому це довести. "Хто хоче, щоб його любили, мусить показати, що він любить” – ось чудовий рецепт Дона Боско. "Не шкодуйте вашої праці, скарбів ваших почувань! Любіть ваших вихованців і виявляйте їм вашу любов... Усе отримаєте від молоді, коли обдаруєте її доброю усмішкою і лагідним словом, сердечним зацікавленням і теплим співчуттям! І не забудьте додати до цього веселий жарт!” Кожний вихованець завжди мав до Івана Боско доступ, кожного він зустрічав тепло і привітно, кожен міг відкрити йому своє серце і шукати в ньому поради і розради. Він любив їх усіх, як рідних дітей, яких під його опіку довірило Боже Провидіння. Любив їх усіх однаково і не робив між ними різниці. У 1852 році він так говорив до хлопців: "Якби хтось з вас запитав мене, чи я люблю моїх юнаків, я відповів би, що я люблю їх, і люблю всіх однаково. Це так, якби мене хтось спитав, чи я люблю свою руку і свої пальці. Ніхто ж добровільно не дав би згоди на те, щоб йому відрізали один палець. Так само я не хотів би втратити жодного з моїх юнаків”. Пізнання учня Потрібно пізнати характер юнака, звернути увагу на його поведінку, звички, на те, що він говорить і що робить. Дон Боско радив записувати свої спостереження. Індивідуальність людини Коли вчитель пізнає свого вихованця, старається шанувати його індивідуальну вдачу. Дон Боско знає, що дитина – це особа з іншою психічною структурою, ніж доросла людина. Він дуже ясно усвідомлював, що виховання буде мати успіх тоді, коли пристосується до індивідуальних властивостей дитини та до законів її психічного розвитку. Учитель мусить слідкувати, щоб не поводитись з усіма вихованцями за однією схемою. Педагог не повинен забувати, що душа дитини створена за Божим образом і подобою, тож не вільно пригноблювати молоду особу чи самовільно її змінювати. Розвиток і розквіт вроджених у дитині здібностей – одне з основних завдань виховання: воно має допомогти молодій особі стати самим собою. Більше того, пошана гідності дитини накладає на вихователя обов’язок не принижувати її, не упокорювати та ніколи з неї не глузувати. Образа і глум над дитиною з боку дорослих – зовсім неприпустимі речі у вихованні дітей. Дозвілля Треба задовольнити природне прагнення дитини до свободи, руху і радості. Тому треба дозволити юнакам бігати, кричати, скакати і гратися досхочу. Радість В педагогічній системі Дона Боско всякі ігри й розваги, види спорту і гімнастичні вправи відігравали величезну роль. Хлопці гралися м’ячем, стрибали на відстань й у висоту, галасували, сміялися, жартували. Скільки насолоди давали хлопцям мандри з піснею на устах та оглядини цікавих місць, мистецьких та історичних пам’яток! Далі треба відзначити різні форми мистецької самодіяльності учнів такі як хоровий спів, шкільний оркестр, аматорські театральні гуртки й вистави. Також і тут залишена була свобода й ініціатива. Крім розваг і свободи, дуже велике значення для нормального розвитку дитини має радість. На думку Івана Боско, обов’язком вихователя є оточити молодь атмосферою задоволення і щастя. Бо радісний настрій має багатотворний вплив на молоду особу. Радість вбиває нудьгу, відкриває юнакові серце і уста, і, таким чином, допомагає налагодити з ним духовний контакт. Тому в ораторії була завжди радість, сміх і жарти. Також шкільні лекції повинні бути, на думку Дона Боско, по можливості, цікаві й лагідні, переплетені жартами. Родинна атмосфера Атмосфера родинного дому – саме цю він створював і жив у ній зі своїми хлопцями. Юнак повинен відчути, що вихователі його люблять і за нього дбають, що вони беруть участь в його турботах і радіють з його успіхів. "Будьте батьками, не наставниками!” – нагадував своїм послідовникам. Дон Боско мав звичай виголошувати щовечора, після вечірньої молитви, коротку промову до всіх вихованців. Було це так зване "добре слово на добраніч”. Промова ця тривала не довше, ніж три хвилини. Зміст цієї промови був різний: вона стосувалася подій дня або попереджувала про події наступного дня, давала якусь моральну науку, або нагадувала про якусь актуальну справу. Але фактично вона мала завжди ту саму ціль, той самий характер: це було добре слово батька до дітей. "Спіть спокійно, діти, нехай вас Бог береже! Спіть спокійно, бо я і мої помічники навіть у сні думаємо про вас. Пам’ятайте, що ми всі – одна родина”. Цих кілька теплих слів мали замінити меншим хлопцям пестощі матері, яка перед сном нахиляється над ліжком дитини. Вони мали замінити юнакам батьківський поцілунок в чоло, що його дитина отримує взамін, коли на добраніч цілує батьківську руку. Дон Боско знав наскрізь усі тонкощі батьківської любові і розумів тугу дитячого серця за ласкою і теплим словом. Вихователь повинен бути: Ø терпеливим і вибачливим; Ø вміти панувати над собою; Ø своєю лагідною привітністю здобувати симпатії і довір’я молоді; Ø справедливим і тактовним; Ø працьовитим; Ø людиною з серцем, що розуміє і любить дітей і молодь; Ø бути справжнім батьком для вихованців Про кари Дон Боско був тієї думки, що добрий вихователь може обійтись без кар, або принаймні обмежити їх використання до мінімуму. "Якщо можливо, не карай. Треба унеможливити вихованцям чинити зло, тоді кари будуть непотрібні. Коли подбаєш, щоб учні тебе любили, вони будуть слухати і без кар. Ніколи не карай, поки не вичерпаєш усі інші засоби”. Юнака треба довести до того, щоб він зрозумів свою провину, сам засудив і побажав виправитися. Кари, що не досягають цієї мети, з педагогічного погляду безвартісні і навіть часто шкідливі. Вихователь мусить любити молоду особу також в її безсиллі і у настановах. Повинен також любити тоді, коли дитина заслужила на кару, і, караючи її, мусить керуватись вимогами любові. Дон Боско категорично засуджує всі тілесні кари, засуджує будь-які засоби фізичного насильства, як також забороняє вихователям вживати лайливих слів і глузування. Діти й підлітки забувають швидко, коли їх карають батьки, але не забувають образливих кар вихователів. Зневажливі кари викликають гіркоту і ненависть, неможливо буде вчителеві здобути довір’я вихованця та створити в класі атмосферу родинного дому. Подальші інструкції Івана Боско, що стосуються кар, такі: "Ніколи не картай і не карай в присутності його приятелів, але роби це віч-на-віч! Не карай тоді, коли ти роздратований чи розсерджений на вихованця!” Форми кар: непривітний погляд; позбавлення участі в прогулянці... Коли юнак сам себе визнає винним і перепрошує, кара є непотрібна. Вихователь пробачає, каже добре слово і забуває цю справу і ніколи до неї не повертається. Про нагороди Нагородою може бути: ü ласкавий погляд; ü добре слово; ü маленький дарунок; ü подорож до міста; ü обід з найкращими хлопцями в неділю (їх вибирає увесь клас). Релігія і розум Педагогіка св. Івана Боско мала одне завдання: щоб довірені його опіці юнаки жили згідно з Божими законами та щоб своїм земним життям заслужили на вічне блаженство. Провадити молодь до Бога, запалювати в її серцях вогонь любові до Спасителя і Його Матері – це було життєвим завданням Дона Боско, він віддав все своє життя, щоб виконати це. У світлі надприродної спрямованості людського життя, глибшого значення набувають такі цінності, як всебічний розвиток індивідуальності учня, громадські прикмети характеру, альтруїзм, гуманність, патріотизм, тощо. Сповідь, Євхаристія, Богородице Діво Наука релігії охоплювала такі предмети: Катехизм, Святе Письмо й Історію Церкви. Учні мали не тільки пізнати правди віри, але також навчитися любити Бога і Йому служити. Свята Літургія – Служба Божа повинна передати молоді "красу, велич і святість релігії”. Проповіді в ораторії були недовгі пристосовані до знання і зацікавлень молоді, переплетені конкретними прикладами з її життя. Величезне виховне значення приписував Дон Боско Сповіді. Вона має надзвичайний вплив на молодь. Привчає контролювати власні думки й вчинки, спонукає до поправи життя. Заохочував, щоб сповідь була щира, бо "замовчаний гріх – це таємна хвороба душі” - каже св. Василій Великий. Св. Іван Боско мав різні сни, в яких бачив своїх хлопців і як вони сповідаються. Заслугою його є те, що він підняв Сповідь до одного з найважливіших виховних засобів і включив її до своєї педагогічної системи. Він був переконаний, що Сповідь є необхідним засобом душевного здоров’я молоді і має надзвичайно спасенний вплив на її характер. Сам був винятково обдарованим сповідником, справжнім лікарем душ. Читав думки, мав дар інтуїтивного розуміння своїх молодих каянників. Дон Боско був прихильником вчасного Першого св. Причастя і частого приступання до Євхаристії, тому що вважав Тайну Євхаристії за найдосконаліше джерело нашої духовної сили і зростання. Дуже поважав волю кожного юнака, тому ніколи нікого не контролював і не примушував до св. Тайн. Дон Боско мав особливу набожність до Богородиці. Під її опіку він віддав усі свої виховні заклади і отримав від Неї так багато ласк, тому й старався запровадити культ Марії серед своїх вихованців. День в Ораторії починався св. Літургією, ранішніми молитвами, а завершувався день спільною вечірньою молитвою і "добрим словом на добраніч”. Служба Божа і вечірня молитва – це були немов два гранітні стовпи, що обрамлювали день, а наповнювали його праця і дозвілля, навчання та ігри. Дон Боско жив так, як сам заохочував хлопців. Вони бачили щодня його добровільну убогість, любов, лагідну вдачу. Все це подобалося юнакам. Але святість Отця Боско справляла найбільше враження на молодь: його побожність і покора, непорочність, шляхетність... І все, що казав Дон Боско, потрапляло на плодючий ґрунт молодих душ, бо вони бачили його життя відповідне з тим, що навчав та радив іншим. Ми знаємо також з нашого досвіду, що ми більше пам’ятаємо приклади осіб, ніж їх слова; вчителів чи батьків. У листі – заповіті, написаному в Римі 10 травня 1884 року, Дон Боско нагадував своїм синам-салезіянам: "Христос применшив себе самого, ставши подібним до людини і ніс нашу слабкість. Він був вчителем виховання у дусі справжньої любові. Він очеретини надламаної не доламав і ґнота тліючого не згасив. Ісус Христос нехай буде нашим зразком”. Вся педагогіка Отця Боско – це Євангеліє пристосоване до виховання. В цьому є запорука її досконалості, її універсальності та довговічності. P.S. Іван Боско народився 16 серпня 1815 року в Беккі недалеко від Турину (Північно-західна Італія) Помер 31 січня 1888 року у Турині. 2 червня 1929 року Церква проголосила його – Блаженним. 1 квітня (в день Христового Воскресіння) був проголошений Церквою – Святим. Папа Іван Павло ІІ проголосив його в 1988 році «батьком та учителем молоді». http://www.sdbua.net/articoli/articolo.php?id=109 | |
| Переглядів: 1189 | |
| Всього коментарів: 0 | |