Всі ми хворі, якщо не тілом, то душею, серцем, розумом чи волею. Різниця тільки в тім, що хвороби тілесні не завжди бувають з нашої вини, -інколи Господь допускає їх для того, щоб виявилась слава Божа на праведникові, а в хворобах духовних, тобто в наших гріхах, ніхто, крім нас, не винний. Весь світ — великий лазарет, і кожний грішник є тяжкохворий страждалець. Правда, не завжди ми усвідомлюємо це, — часто зовсім не бачимо своїх гріхів, зовсім не думаємо про них. Але це ще раз засвідчує, що хвороба душі є важкою і небезпечною, і що ми знаходимось у стані духовної безсвідомості.

    Хвороби тілесні, за невеликим винятком, піддаються лікуванню медичними засобами. Хвороби ж душі може зцілити тільки благодать Божа. Але для цього потрібно прийти до себе і опам’ятатися, побачити своє безпорадне становище, увізвати до Бога про помилування. Опам’ятатись — означає побачити свої гріхи, яких у кожного, наче в морі піску. Коли нам це вдасться зробити, то ми покладемо початок, як казали святі отці, оздоровленню душі. А досвід свідчить, що й дуже часто тіла також.

Здоров’я і хвороби. Для чого вони існують?

Хвороба — це порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлене функціональними або морфологічними змінами. Виникнення хвороб зв’язане з дією на організм шкідливих факторів зовнішнього середовища (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних) з його генетичними дефектами і т. д. Таке поняття про хворобу дає енциклопедичний словник. Однак воно буде не повним, бо, згідно вчення святих отців, хвороба — є часом відвідин людини Богом, і гіркими, але корисними ліками від недуги душевної і духовної. Багато воліли б не скуштувати їх, але інколи вони просто необхідні. «Здоров’я є дар Божий , -говорив преподобний Серафим Саровський, — але не завжди буває корисним цей дар: як і будь-яке страждання, хвороба має силу очищувати від душевного осквернення, загладжує гріхи, упокорює і пом’якшує душу, заставляє задуматись, усвідомити свою неміч і згадати про Бога. Тому хвороби потрібні і нам, нашим дітям». А святий Тихін Задонський вчив про це так: «Здоров’я тіла відкриває людині двері до багатьох пристрастей і гріхів, але неміч тіла закриває. В часі хвороби ми відчуваємо, що життя людини подібне до квітки, яка відразу ж засихає, як тільки відкрилась; що наші дні щезають як тінь; що наше тіло сохне, наче трава польова; що життя і найсильнішої людини є тільки дихання, і що з кожним віддихом воно скорочується, і що биття її пульсу подібно до ударів маятника наближає його до останнього часу, який завжди пробиває тоді, коли людина думає, що до цієї останньої години ще далеко. О, хвороби, гіркі, але корисні ліки! Як сіль гнилість м’яса і риби відвертає і не допускає зародитись хробакам в них, так і всяка хвороба зберігає нас від усякої гнилості і тління духовного, не дозволяє пристрастям, наче черв’якам душевним, зародитися в нас.» «Що, хворі? — пише св. Анатолій Оптинський, — не біда! Грішним людям це очищення. Як вогонь очищає залізо від іржі, так і хвороба лікує душу». Святий апостол Павло з цього приводу говорить: «Зовнішня людина тліє, а внутрішня оновлюється» (2Кор.4.16).

Однак неможливо не згодитися з тим, що хвороба є ненормальним станом організму людини, адже Господь сотворив її такою, що не знала ні хвороби, ні смерті. До гріхопадіння людина перебувала у внутрішній і зовнішній гармонії з Богом, світом і самою собою, була вершиною Божого творіння, Його образом і подобою. Лише гріх відібрав у людини духовне і тілесне здоров’я, зробив довколишнє середовище часто ворожим до неї, а її ворожою до Бога. Через гріх людина скуштувала смерті. «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а з гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей, через те, що всі згрішили» (Рим.5.12). От чому й «хвороби наші переважно є наслідками гріхів. — Вчить святий Тихін Задонський. — Тому найкращий спосіб до попередження і зцілення від них полягає у тому, щоб не грішити.» Однак без особливої Божої благодаті це неможливо. «Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу… Бо маю задоволення в законі за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх…» (Рим.7.18. 22,23). Лише хресна жертва Ісуса Христа звільняє віруючого в Нього від влади гріха. «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс.., Його ж ранами нас оздоровлено!’1 (Іс.53.4.5). Як за Свого земного життя Господь багатьох оздоровлював, так зціляє Він і тепер. «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки — Той самий» (Євр.13.8). Він і сьогодні хоче, щоб ми були здорові і щасливі, хоче нас зцілити. Але перше, ніж зцілити тіло, Він завжди виліковує душу, іноді, коли вже всі засоби вичерпані — через терпіння та немочі. «Посилає Бог недугу інколи як кару, як єпитимію (покуту — ред.), інколи — у напоумлення, щоб опам’яталася людина, інколи щоб визволитися з біди, в яку вона попала б, коли б була здорова, іноді, щоб терпіння виявила людина і тим більшу заслужила нагороду. Яскравим прикладом служить тут праведний Іов. Він хоч і покритий струпами і язвами благословив Бога. «Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а злого не приймемо?» — говорив у страшній недузі.

«Все від Бога: і хвороби, і здоров’я — подаються нам на спасіння. Так само і ви приймайте свою хворобу і дякуйте за це Богові, що турбується про спасіння ваше…» (св. Серафим Саровський).

Крім того, «людина, що перебуває у хворобі і дякує Богові, у великій почесті і прирівнюється до подвижника у пустині, — пише преподобний Амвросій Оптинський. -Дякуй Богові, що дарує тобі найвірніший засіб для спасіння», бо, як каже святий Димитрій Ростовський, Господь недостатність наших добрих справ доповнює або хворобами, або скорботами.»

Лікування і поведінка в хворобі

Деякі з християн, приймаючи хворобу, як Божі ліки для душі, відмовляються вдаватись до лікування її за допомогою ліків для тіла і лікарів. Вони думають, що поступають благочестиво, а насправді — согрішають. Чому? А тому, що «лікарів і ліки Господь сотворив. Не можна відкидати лікування» — каже св. Феофан Затворник.

У хворобах маємо турбуватися про вилікування їх. Цей же святий радить: «Коли ти хворий, то запроси досвідченого лікаря і скористайся призначеними ним , засобами. З цією метою виникають з землі так багато доброчинних рослин. Якщо ти з гордості відкинеш їх, то прискориш свою смерть і зробишся самовбивцею». Св. Варсонофій Великий говорив, що лікарю показувати хвороби тілесні не є гріх, і Феодор Студит каже: «У хворобі, прошу, користуйся ліками, бо багато мають потребу в твоєму здоров’ї». Наше життя тісно пов’язане з рідними і близькими, тому й задля них потрібно берегти своє здоров’я, а коли хворіємо — лікуватись. Правда, слід пам’ятати, що у хворобах раніше від лікарів і ліків потрібно користуватися «молитвами і таїнствами: сповіддю, причастям і соборуванням» — дає пораду цей же святий. Користуючись послугами лікаря і лікарськими препаратами, все ж таки надію більше потрібно покладати на допомогу Божу, бо успіх і кінцевий результат у великій мірі залежать від Нього.

Слід згадати так само і про те, що святі отці пропонують освячувати ліки. Так, преподобний Варсонофій Великий рекомендував одному учневі приймати ліки — трояндову олію зі святою водою. Той же старець при хворобах усилено просить про зцілення. «Бо ми не знаємо, що нам корисно» (св. Феодор Студит). Однак ні в якому разі не можна вдаватись за допомогою до екстрасенсів, різних знахарів і знахарок, «спасительок» і «цілительок», яких через нашу довірливість намножилось зараз дуже багато. Багато з них або звичайні шарлатани, або справжні чаклуни. Не варто за здоров’я недовговічного тіла платити вічною душею.

Не радять Св. Отці шукати винуватців своїх нещасть серед інших. «Якщо ж людина буде нарікати на хвороби і скорботи, буде шукати винуватця цих скорбот серед людей (почарували, поробили), бісів, обставини, буде всіма способами уникати їх, то ворог допоможе їй у цьому, покаже уявних противників (начальство, порядки, сусіди і інше), збудить у ній ворожнечу і ненависть до них, бажання мститись, ображати і т.д. і через це приведе душу такої людини у мряку, відчай, безнадію. Бажання піти в інше місце, сховатись хоч під землю, лиш би не бачити, не чути уявних ворогів, а справді слухаючи і насолоджуючи справжнього смертельного ворога свого — диявола, що навіює людині все це і бажає погубити її.» Стосовно лікування гіпнозом св. Феофан Затворник казав: «Лікування гіпнозом має бути чужим для віри християнської: ні в Святому Письмі, ні в отцівських вченнях цього не бачимо. Вживання гіпнозу є галузь волхвування». Він же радить: «В час хвороби кожен повинен думати і говорити: «Хто знає? Може бути, що в моїй хворобі відкриються мені ворота до вічності?»

Тому терпи із вдячністю волі Божій всяку хворобу і неміч, всяку працю, всяку кривду і неприємність, кажучи: «Нехай буде воля Твоя», — знаючи, що благість Божа веде все до кращого для тебе, що всяку неприємність Господь зручно може перетворити у щастя і радість» (преп. Амвросій Оптинський).

Св. Феофан Затворник стверджує, якщо християнин прийме хворобу як Богом послану для користі душевної і з добрим духом буде терпіти свій стан, то він йде прямою дорогою в Рай».

                               Хвороба і вправи благочестя

Коли людина хвора, то не може робити багато чого з того, що робила б, коли була здоровою. Зокрема, грішити деякими гріхами. Але тілесна неміч не дає чинити не тільки злого, а й доброго. Хворі не можуть брати участі в церковному житті, відбувати Богослужіння, постити, класти поклони, виконувати молитовне правило. І це часто побожну і благочестиву душу засмучує більше, ніж сама хвороба і біль. Що ж на це радять Святі Отці?

«Коли хвороба обтяжує нас, не потрібно сумувати нам про те, що від болю і ран ми не можемо співати псалми устами. Бо хвороби і рани служать для викорінення пристрастей, а й піст і земні поклони приписані нам для перемоги над пристрастями. Якщо ж і хвороби відкидають ці ж пристрасті, то нема про що журитися» — говорить св.Григорій Богослов. Подібно навчають і інші святі отці. «Якщо не можеш ходити в церкву через хворобу, то не ходи, тільки не нарікай».

«Про те, що не можеш бути в храмі через хворобу, не сумуй багато, згадуючи життя Пімена. Багатостраждальність, як він не виходив з келії і навіть не бажав виздоровлення» (Ігумен Никон).

«Однак у ті години, в які йде служба, краще не лежати, а сісти на ліжку, опертись на стіну і так молитися розумом і серцем, з повним бажанням і бадьорістю духу» (св.Феофан Затворник). Для хворих дозволяється полегшення в пості згідно апостольського 60 правила. «Хворий повинен постити в середу і п’ятницю, а в решту днів йому дозволяється їсти скоромне крім м’ясного» (св.Варсонофій Великий). Св.Феофан Затворник каже: «Якщо дозволите собі щось більше через хворобу, то це нічого. А якщо під приводом хвороби, то погано».

Хоч хворому дозволяється послаблення багато в чому, але і від нього Бог потребує молитви духовної (св.Юліанія). «Будучи в немочі, і правило, як можеш, так виконуй, хоча б і за 10 разів. Коли голова не здорова, земних поклонів не клади»(св.Феофан Затворник). Старець Анатолій Оптинський навчав хворих: «Будучи хворою, не заставляй себе йти через силу в церкву, а лежи під ковдрою і твори Ісусову молитву». Арсеній Оптинський потішає хворих, які з немочі не можуть виконати свого молитовного правила: «Не сумуйте, якщо через хворобу деколи не можете виконати молитовного правила, і дякуйте Богові за хворобу, вона бо те ж саме, .що молитва, якщо без нарікання, і з вдячністю терпимо».

Всім же хворим і здоровим треба пам’ятати: «Люблячим Бога все співдіє до добра» (Св. Письмо) і до спасіння. Коли будемо Його щиро просити і вірити в Нього, як всемогутнього Бога і те, що просимо, буде корисне для нас — одержимо. Бог, що відкрив сліпим очі, ставив кривих на ноги, прокажених зціляв, може і нас зцілити, звільнити від хвороби духовної і тілесної. Дбаймо найперше про здоров’я духовне, шукаймо, як вчить Святе Письмо, Царства Божого, а все решта додасться нам. Той же, хто одержав від Господа виздоровлення, особливо з хвороби важкої і небезпечної, повинен після відчувати і говорити: «З висоти подарована мені відстрочка, щоб покаявся я і життя своє виправив за заповідями Христовими».

За творами Святих Отців підготував священик Роман Сотник