Святе Письмо: переклади і теологія
| Автор: о. Януша Марії Анджеєвського OP Святе Письмо: переклади і теологія Святе Письмо — це один з конститутивних елементів Церкви. Церква має право й обов’язок переказувати його віруючим, а це справа складна. Перші переклади Святого Письма грецькою мовою з’явилися приблизно в III ст. до Р. Х. Паралельно робилися переклади арамейською, а потім іншими мовами. У певний момент теологи усвідомили, що не все одно на підставі якого тексту створюється теологія. Погляд о. Януша Марії Анджеєвського OP. Перша така несподіванка — це здивування св. Юстина Філософа у відомому «Діалозі з Трифоном юдеєм». Юстин побачив, що й юдей, і він сам говорять про Святе Письмо — але насправді про різні тексти. Юдей має свій текст — єврейський — і свій канон Святого Письма, а Юстин має свій текст — грецький — і свій канон. І коли Юстин хоче трактувати певні тексти христологічно, виявляється, що він може це зробити тільки на підставі свого грецького тексту, який рабин взагалі не вважає богонатхненим, а тільки поганим перекладом. А отже, не йдеться тут про теологічний діалог, бо те, що для Юстина є теологічним аргументом, для рабина не має жодної вартості, оскільки тексти відрізняються в суттєвих моментах. Це був перший шок, коли теологія зробила відкриття, що не все одно, які тексти ми використовуємо. Черговий момент такого шоку — це Ориген, а особливо св. Єронім, які з’ясували, що й між різними грецькими текстами є великі розбіжності, й між латинськими також! Св. Августин, добрий, мудрий єпископ, не міг погодитися з якісним, компетентним перекладом Ієроніма з єврейської мови на латину. Бо Августин і його церква мали зовсім інший латинський текст, який пам’ятали, а часом знали напам’ять, — і який абсолютно не збігався з текстом Єроніма. Надто ж це видно на псалтирі, який читається постійно, люди знають його майже напам’ять — а виявляється, що тих псалтирів багато. Сам св. Єронім опрацював принаймні три різні псалтиря. У цьому випадку не йдеться про те, що якесь єврейське слово можна по-різному перекласти грецькою чи латинською мовою. Йдеться про те, що цілий текст певного фрагменту має в єврейському тексті інше теологічне значення, ніж у грецькому. А навіть різні значення в різних грецьких текстах, бо за часів Августина існує не тільки Септуагінта — існує Симмах, Теодоціан, Аквіла... В Гескаплах Оригена тих текстів можна знайти багато. Чому? Бо різні люди перекладали по-різному. Якби ті тексти відрізнялися тільки з мовної точки зору (щось краще, щось гірше), то Церква могла б сказати: це справа смаку, естетика. Але це не естетичне питання — це різні теологічні значення тексту! І саме з такої точки зору Августин не може погодитися з Вульгатою Єроніма. Бо він, св. Августин, просто не погоджується з теологією того тексту св. Єроніма. Річ не в тім, який з текстів гарніший, мелодійніший, краще «лягає на вухо». Адже він цим текстом аргументує, на його підставі проповідує! А хтось йому скаже: «Вибачте, екселенціє, але Ви виголосили проповідь на підставі іншого тексту, який не узгоджується з моїм…» Це була велика проблема для Церкви. У XVI ст. починається Реформація. Виявляється, що знову, крім Вульґат (насправді їх було багато різних, бо копіїсти переписували дуже по-різному), з’являється новий текст — текст Еразма, з’являється також текст Лютера. І що ж: Лютер, на підставі своїх перекладацьких перекручень, робить свою теологію! Коли Тридентський Собор намагається усталити вчення Католицької Церкви, то він стоїть не тільки перед проблемою довільності реформатських інтерпретацій, але перед тим, що реформація використовує інший текст Святого Письма. У зв’язку з цим Собор визначає, що ми, католики, робимо нашу теологію не на будь-якому тексті, а тільки на підставі давнього видання Вульґати, того, яке читається й приймається Церквою. Пізніше з’являється видання сікстинське, клементинське — намагання нормалізувати текст. Бо виявляється, якщо ми маємо десять різних текстів Святого Письма, то, на жаль, маємо також величезну різноманітність теологій. І сьогодні ми намагаємося займатися теологією чесно, вказуючи, на підставі яких текстів і текстових варіантів ми її робимо. Бо інакше виникає хаос. Звідси й сьогодні залишається вимога Церкви: перекладати треба компетентно, фахово, мусить бути imprimatur, мусить бути подано коментар до тексту. Адже, якщо ми зробимо якийсь «цікавий» переклад, то на його підставі наші брати сектанти зроблять дуже «цікаву» теологію. Але ми, як католицькі теологи, зобов’язані передавати теологію Католицької Церкви не на підставі перекладу, а на основі оригінального тексту. Для літургічного вжитку ж необхідний переклад, який у даній країні Конференція Єпископів визнає перекладом літургічним. Інші тексти можуть бути цікаві, милозвучні, гарні — але вони не призначені для теології та літургії. http://www.dominic.ua/uk/Духовність/Світ-очима-домініканців/Святе-Письмо-переклади-і-теологія.html | |
| Переглядів: 1106 | Коментарі: 8 | |
| Всього коментарів: 0 | |