Любити ближнього
Автор: Св. Альфонс Марія де Ліґуорі
Хто любить Бога, також любить ближнього; а хто не любить ближнього, не любить також Бога. Про це говорить заповідь Божа: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1 Ів. 4,21). Однак слід пам’ятати про те, що ми повинні любити ближнього як у дусі, так й у вчинках. У цей спосіб можемо визначити два види любові ближнього: внутрішню й зовнішню. Остання, в свою чергу, може виявлятися або в словах, або у вчинках. 1. Внутрішня любов до ближнього Як сильно ми повинні любити нашого ближнього? Ось правило: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого” (Лк. 10, 27). Ось чому ми повинні любити Бога понад усе, навіть більше, ніж самих себе, а ближнього навпаки – як самих себе. Тому як прагнемо свого добра й тішимося, коли його осягнемо, а терпимо із-за якогось зла, яке нас спіткало, так теж повинні прагнути добра нашим ближнім, тішитися, коли осягнуть його, а засмучуватися, коли зазнають якогось нещастя. Ми також не повинні погано думати про своїх ближніх і ні в чому злому їх не підозрювати. У цьому, власне, полягає "внутрішня” любов. 2. Зовнішня любов до ближнього 2.1. Любов у словах Якщо свою любов до ближнього хочемо висловити словами, то мусимо пам’ятати про дотримання таких порад: По-перше, ми не повинні говорити погано про інших. Богові й людям подобається той, хто говорить добре про всіх, а якщо не може виправдати найгіршого поступку, прагне принаймні побачити добрий намір. По-друге, остерігаймося повторювати комусь злі слова, які хтось інший сказав про нього, адже через це інколи виникають довготривала неприязнь і бажання помсти. У Святому Письмі сказано, що хто сіє незгоду, той не заслуговує на любов Бога. По-третє, остерігаймося того, щоби не поранити ближнього якимось прикрим словом, навіть якщо ми б хотіли так з ним пожартувати. Чи було б тобі приємно, якби тебе виставили на посміховище так, як ти робиш зі своїм ближнім? По-четверте, уникаймо постійного заперечування іншим. Інколи із-за абсолютно пустих справ виникають справжні суперечки між людьми, які потім провадять до висловлення образ і зневаг і залишають у серці глибокий жаль й образи. Остерігаймося, щоби нас не опанував дух надмінної критики, як діють ті, хто необґрунтовано сперечається із-за кожної речі. Коли потрібно, вислови свою думку, а потім зберігай спокій. По-п’яте, до всіх, також до своїх підлеглих, застосовуй милі й лагідні слова. І навпаки, остерігаймося прокльонів й образ. А якщо ближній, під впливом гніву, адресує нам образливі слова, відповідаймо йому з лагідністю, а тим часом сварка закінчиться. "Лагідна відповідь гасить гнів” (Прип. 15, 1). А якщо ми знервовані через ближнього, стараймося тоді взагалі нічого не говорити. У протилежному випадку можемо піддатися емоціям і розпочати навіть бійку, за що пізніше точно шкодуватимемо. Св. Франциск Салезій говорив: "Ніколи не відчував болючих наслідків того, за що пізніше не шкодував”. Правило нашого поступу повинно полягати в тому, щоб ми мовчали доти, доки не заспокоїмося внутрішньо. Поки наш ближній є знервований, не стараймося його виправити (хіба це конче потрібно), бо у цьому випадку наші слова не будуть ані переконливими, ані не принесуть жодної користі. 2.2. Любов у вчинках Якщо йде мова про любов до ближнього, виражену в учинках, ми повинні застосовувати наступні вказівки: По-перше, любов до ближнього передусім повинна практикуватися як бажання надати йому найліпшу допомогу, яку тільки можемо. Пам’ятаймо про те, що сказано в Святому Письмі: "Милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву” (Тов. 4, 10). Отож милостиня рятує нас від гріха і пекла. Під милостинею слід розуміти будь-яку форму допомоги, яку можемо уділити ближньому. Тут також потрібно зауважити, що більшу вартість має та форма милостині, яка виявляється у поспішанні на допомогу душі ближнього, передусім через уділяння йому у відповідний для цього час лагідних нагадувань, як це тільки можливо. І не говорімо так, як дехто каже: "А що це мене турбує?” Навпаки, це повинно тебе турбувати, якщо хочеш бути християнином. Хто любить Бога, той повинен прагнути, аби Його всі любили. По-друге, слід виявляти братерську любов усім тим, хто є хворим, і тому потребує піднесення духу. Якщо є вбогими, принесімо їм якийсь малий подарунок. Ходімо до них принаймні для того, аби їм якимсь способом прислужити, навіть якщо не будуть нам за це вдячні: Господь винагородить нас за це. По-третє, любімо наших ворогів. Отож дехто любить тільки своїх приятелів, однак Ісус Христос говорив: "Любіть ворогів ваших” (Мт. 5, 44). Це, власне, свідчить про те, що дійсно є правдивим християнином той, хто старається чинити добро тому, хто з ним поступає погано. А якщо не можемо за зло відплатити добром тому, хто нас переслідує, то принаймні молімося за нього, відповідно до того, що нам наказує Ісус, щоби Бог благословив його: "Моліться за тих, що гонять вас” (Мт. 5,44). Хто пробачає тому, хто вчинив йому кривду, той може бути впевнений, що Бог також і йому вибачить провини, адже Сам нам це обіцяв: "Простіть, і вам проститься” (Лк. 6, 37). Якось наш Господь промовив благословенній Анжелі з Фоліґно, що найголовнішою ознакою того, чи Бог полюбив якусь душу, є те, чи вона сама любить ближнього, який учинив їй прикрість. По-четверте, виявляймо також любов до тих наших ближніх, які вже померли, тобто душам, які терплять у чистилищі. Св. Тома вважає, що ми зобов’язані допомагати як нашим ближнім, які живуть, так і підтримувати наших померлих братів і сестер. Ці в’язні терплять муки, які перевершують будь-які терпіння земного життя, вони надзвичайно потребують нашої допомоги, бо самі собі не можуть допомогти. Один монах з Чину Отців Цистерціан так промовив до свого співбрата: "Допоможіть мені, браття, жертвуючи мені свої молитви, адже я сам, покинутий на себе, нічого більше не в змозі отримати” (пор. Exordium magnum Cisterciense, dist. 5, cap. 7). Отож стараймося допомогти тим святим душам, чи відправляючи, чи замовляючи в їхньому намірі Служби Божі, чи даючи милостиню, чи принаймні молячись за них, жертвуючи отримані відпусти в їхньому намірі. А вони прагнутимуть віддячити нам за це, випрошуючи для нас у Бога всякі ласки не тільки з неба, – якщо, зокрема завдяки нам, туди дістануться – але також і з чистилища. | |
| Переглядів: 963 | |
| Всього коментарів: 0 | |