ХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ'Я ТВОЄ...
Мама, матуся... На будь-якій мові це слово - прекрасне. У кожного своя ненька - найкраща. Моя для мене - ідеал доброти, чесності, любові, людяності. Слово її - то , як криця, - тверде й непохитне, то , наче сонечко весняне, - лагідне, веселе, тепле. Все, що злітає з її уст, — ніби світла мелодія, в якій відсутні баси та гучні акорди. І я починаю вже уважніше прислухатися до цієї музики, запам'ятовую, відкладаю в пам'яті, а щось і в серці. В житті кожного буває мить, коли так не вистачає мами - рідної, мудрої, доброї і справедливої. Саме тоді і оживають її слова і рятують, немов краплина живої води від феї-чарівниці, що впала на квітку, на пожовклу від спеки траву-мураву. Саме тоді й усвідомлюєш, що без матері ти ніхто, і, відкидаючи гордість, самолюбство, біжиш-поспішаєш вимолити прощення за спричинений біль. Добре, якщо не пізно... Мені дуже шкода тих людей, які не розуміють, чи не хочуть розуміти, що материнські слова, як і вона сама, — це скарб, дарований самим небом, який треба оберігати, доки є сили. От і я зараз піду, притулюся до рідненької, попрошу пробачення за те, що була неслухняною. Знаю, що вона ніжно посміхнеться, та й скаже: «Я не тримаю зла...» — і пригорне до свого доброго серденька. Хай святиться ім'я твоє, матусю, й імена всіх матерів! ------------------------------------------------------------------------------------------------ І.Сидорчик Мати білить хату перед святом, Як в селі це водиться завжди. Довго буде щітка танцювати, Щоб світліше йшлося нам сюди. Радість обігріє неньці очі, Смуток їх сльозою оросить. Мріялось колись, що хата отча Пусткою не буде і на мить… Нас же доля носить невблаганна, Як осіннє листя вітровій. Мати білить хату… На світанні Лише білий сад вклонився їй… -------------------------------------- Вже відкували , бабо, в лісі ваші зозульки, Вже відспівали, мамо, в саду ваші соловейки, Та від цвірінькали в дворі під стріхою - нічийні! – горобенята. І погасли ви, бабусю, вслід за ними – Як великодня свічечка. Ви, матусю мила, - в вічність подаленіли осіннім листочком. А ми – осиротілі та наполохані – стоїмо по коліна в чорнобильському попелі Під самісіньким серцем України та все ще ждемо – виглядаємо на кращу долю, Щиро дивуючись при тім : І чому таке незбагненне воно, життя ? .. ------------------------------------------------ Сонце засяяло в маминій хаті, Діти зійшлися її шану віддати. Тільки те сонце скорботне, аж синє, - Бо вже матуся лежить в домовині. Руки згорнула і вже не зітхає. І ні до чого їй діла немає. Вибачте, людоньки, Думайте, діти, Як вам, нещасним, без матері жити, Перебирати осіннє латаття. Сонце зажурене В маминій хаті… --------------------------------- І.Катрук Матері Твою усмішку, мамо, ношу я в дорозі далекій. Твої очі зоріють мені крізь роки і світи. Моя думка, немов золотий прудкокрилий лелека, До тебе, дорогої, як вітер, як промінь, летить.
Пригадаю собі твої руки змозолені, мамо, Твої страдницькі днини і ночі безсонні твої, Побивалася ти, мов орлиця, матусю, над нами, Колись хтось з нас, дітей, чи захворів, чи то недоїв.
А траплялося так часто, що ми не завжди були ситі. Чорний хліба шматок ти ділила, мов святість, між нас. О матусю моя, найрідніша, єдина у світі, Чим віддячу тобі за отой я заплаканий час?
Рідна мамо моя! Я далекими мрію світами, Та по отчий поріг не забуду ніколи й ніде. Де б не був, де б не жив, але серцем я зрощений з вами, І сюди повернусь, бо мене, наче щастя, ти ждеш.
В журні й радісні дні все до тебе я думкою лину. Твої очі сумні, мовби сонце, сіяють мені. І здається, ти шепчеш:»Кріпися, хороший мій сину!» І я сильним стаю! І мені покоряються дні!
Матері Всі до Тебе сходяться дороги, Всі край Тебе купчаться тривоги, Всі до тебе горнуться надії, Коли, Мамо, Ти в житті зорієш.
В тебе, рідна, найніжніша ласка, В тебе, люба, найвірніша казка, В Тебе, мила, найрідніші очі… Як струмочок, голос твій хлюпоче.
І до Тебе стежки найкоротші, І без тебе ночі щонайдовші… Наче німб над нами в час розпуки, Найсвятіші материнські руки.
Мальвине чекання Красиві ружі, мов дівчата, Повибігали до воріт. Мо козаченьків виглядати, Що вже давно пішли в похід.
Цвітуть край вікон дивні рожі, Мого дитинства оберіг, А мати, ніжна і хороша, Дитя виводить на поріг.
Хай легко стелиться дорога У невідомий білий світ. Присняться мальви край порога, Немов од матері привіт. Приспів: А Мальві-матері стояти, Чекати тисячі віків. Дітей у гості виглядати З далеких і чужих світів.
Мама Мама випече наш хліб, а до нього зварить біб Та ще й кашу замашненьку Я люблю Вас, рідна ненька! http://babylibrarivolodymyrec.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=281:2011-03-16-08-02-45&catid=3&Itemid=27 | |
Переглядів: 853 | |
Всього коментарів: 0 | |