Бог Творець об’являє Себе у Святому Письмі
З перших слів Святого Письма Господь Бог об’являється нам, як Творець. "На початку Бог створив Небо та землю." (Бут. 1:1) Ціла перша глава першої книги Біблії описує нам творення світу, яке Бог вчинив Своїм Словом: "І сказав Бог... І сталося ..." (Бут. 1: 3,6-7,9,11,14,20,24,26).  В
той час, як багато релігій намагались пояснити появу світу боротьбою
богів, примхою богів, чи то народженням з надр божества; в той час, як
багато філософів говорили про самозародження світу з води, вогню чи
інших стихій природи; в V ст. до Р.Х., в часі вавилонської неволі,
невідомий єврейський письменник під натхненням Святого Духа написав
Поему про сотворення світу (Бут. 1-2,3), в якій протиставив поганству і
пантеїзму всіх відтінків ідею творіння, як акту Божественної Волі,
Розуму і Любові. Еф. 1:11 "[Бог] все чинить за радою Своєї волі." Цей
акт є ланкою, що пов'язує Бога зі всім творінням.
Стих за стихом ми розкриваємо певний план Премудрості Творця, коли Він не в одну мить викликає все до буття, але поступово, крок за кроком приводячи все до досконалості, шість разів підтверджуючи: "І бачив Бог, що добре воно." Неодноразово Святе Письмо звертає увагу людини на красу і мудре впорядкування видимого світу, через який можемо споглядати Премудрість його Творця. Зокрема Псалом 103 (104) (1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу! 2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу. 3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колісниці, ходить на крилах вітрових!.."), Йов 38-39, Ісая 40:12-28 (26 Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім'ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його. 27 Пощо говориш ти, Якове, і кажеш, Ізраїлю: Закрита дорога моя перед Господом, і від Бога мого відійшло моє право. 28 Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його.) та ін. А послання до Римлян стверджує, що все, що можна знати про Бога, невидимий Господь об’являє через сотворений видимий світ, і кожна людина, роздумуючи над творінням, пізнає Його вічну силу і божество (Рим. 1:19-20). В Старому Завіті ще не було об’явлено Таїнство Пресвятої Тройці. Тому часто в душпастирстві, використовуючи метод апропріації, називають Творцем Бога Отця. Але вже в другому стиху першої глави книги Буття читаємо, що "Дух Божий ширяв над водами", освячуючи та впорядковуючи первісну матерію. В Новому ж Завіті чітко вказано про участь другої Божої Особи – Бога Сина: "Він [Ісус] є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть." (Кол.1:15-17). Вся Пресвята Трійця, не злитно і нероздільно, бере участь як у творенні світу, так, пізніше, і у нашому створенні, спасінні та освяченні. Господь завершує світ творенням людини, єдиної істоти у цілому всесвіті зробленої на образ Божий і на подобу Божу: "І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою..." (Бут.1:26) "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею." (Бут.2:7) Саме людині дає Своє благословення з дорученням: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, володійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!" (Бут.1:28). Як підтверджує цю ж думку 8-й псалом: "Учинив Ти її [людину] володарем творіння рук Своїх, все підпорядкував їй під ноги." (Пс.8:7). Злучивши в людині духовне і матеріальне (дух і тіло) та даючи людині завдання "володіти і панувати," Бог залучає людину до Свого творчого діла, робить її співтворцем, відповідальною за збереження і розбудову світу, зв’язковою ланкою між видимим світом та Богом. На жаль, Божий план був знівечений гріхом. Свідомо і добровільно людина відступила від Бога. Вона не захотіла жити в залежності від Того, хто її створив, сама забажала стати, "як Бог" (Бут.3:5), захотіла сама визначати, що для неї є добро, а що зло, поставити свої плани вище планів Божих. Відхід від Творця привів до розділення єдності духу, душі і тіла в самій людині; до розбрату у відношеннях між людьми; а також панування над світом стало не для розбудови і вдосконалення, а для використання для власної наживи, влади, матеріального збагачення, особливо два останніх століття, що внаслідок екологічних та техногенних катастроф ставить саме існування людини під загрозу. Але Господь в Своїй любові до Свого творіння не покидає нас. Через Об’явлення Бог відкриває нам Свою волю – спасти людину, вирвати її з неволі гріха. Зі Своєї волі укладає з людством завіт (євр. беріт – союз). Перший завіт в 9-ій главі книги Буття через Ноя, коли обіцяє не карати світ за гріхи людей; потім з Авраамом (Бут.17), з якого обіцяє вивести вибраний народ Божий; потім через Мойсея на горі Синай з Ізраїльським народом (Вих.24). Таким чином готує людство до остаточного Нового і Вічного Завіту через Єдинородного Сина Божого Ісуса Христа. "Бо сподобалося Богові, щоб вся повнота перебувала у Ньому [Ісусі], і щоб через Нього поєднати з Собою все, чи то земне, чи то небесне, примиривши кров'ю Його хреста." (Кол.1:19-20). Отримавши від Бога завдання "володіти землею" (Бут.1:28), ми повинні мудро і бережливо ставитись до природи, до навколишнього середовища, без збереження якого не зможемо існувати. Будучи Божим творінням, ми зобов’язані Богові послуху та шанування Його дарів. Але не тільки шанувати. Створивши людину на Свій Образ і подобу, Господь готує людину до єдності-причастя з Ним, щоб ми стали учасниками Його Божої природи (пор. 2Пт.1:4). Ще "перед заснуванням світу в Ньому [Ісусі Христі] Він [Бог Отець]нас вибрав, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням Своєї доброї волі." (Еф.1:4). У Ісусі Христі ми маємо відкуплення кров'ю Його, прощення гріхів. А також Бог об’являє нам тайну Своєї волі – коли настане повнота часів, об’єднати все у Христі: небесне й земне. (пор. Еф.1:7-10). Господь у Своїй Премудрості не тільки хоче повернути нас і світ до первісного безгрішного стану, який був у земному Раю, але убожествити нас. Як закваску Нового світу, Бог заснував Свою Церкву – Народ Божий, Царство Боже на землі, що його треба розширити, аж доки на кінці віків Він сам не звершить його, коли появиться Христос, і "саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих" (Рим.8:21) (пор. Догматична Конституція "Про Церкву" 9) "І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне." (Кол.1:18-20) "І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!" (Еф.1:22,23) Церква і світ тісно пов’язані: спасіння Христове стосується людини в її цілісності (душі і тіла), а отже через неї і світу. Ісус Христос є Той, кому Бог "під ноги усе впокорив" (1Кор.15:27), який є єдиним Господом всього. Дар Його Духа веде людство до участі у Божому житті Христа, яке починається тепер і звершиться в есхатологічному майбутньому. "Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все [світ] підкорити Собі." (Фил.3:20,21) Прославлення Христа у Його тілі та спасіння людини в її тілесності накреслює напрямок, в якому ап. Павло (а вірніше Слово Боже) ставить майбутнє визволення світу. "Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла. Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю." (Рим.8:19-25) В метафоричний спосіб св. Павло зображає світ-створіння, який очікує і надіється визволення. Цим показує зв’язок людини і світу, який теж буде включений в есхатологічну славу, коли спасенні житимуть з Христом вічно. Творіння є з’єднане з призначенням людини. Солідарність людини і світу є тепер, коли вони об’єднані в тлінності, зіпсованості, терпінні та очікуванні; а також і в майбутньому. Святий Дух (як і при сотворенні світу) діє у спасенній людині вчинити "відкуплення нашого тіла" і разом з тим привести до існування "нове небо і нову землю" (Іс.65:17). Як тіло в прославленні залишиться тілом, так і світ збереже свій матеріальний вимір. Смисл існування світу і людства є в їхній спрямованості до Христа: "...все ваше: чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє усе ваше, ви ж Христові, а Христос Божий!" (1Кор.3:21-23) "Тому то, коли хто в Христі, той нове створіння, стародавнє минуло, ото сталось нове!" (2Кор.5:17). "...за Його обітницею ми очікуємо нового неба й нової землі, що правда на них пробуває." (2Петр.3:13). Творчий Божий акт продовжується і сьогодні, але тепер за нашою згодою і співпрацею, за нашою вірою у Ісуса Христа і прийняттям Його, як нашого Спасителя, через Хрещення і Покаяння: "Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою через Ісуса Христа і дав нам служіння примирення. Бо то Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не враховуючи людям їхніх провин..." (2Кор.5:18-19) Колись через людину увійшов у світ гріх, і все створіння підкорилось марноті (пор. Рим.8:20). Тепер же, стаючи членами Тіла Христового – Церкви (пор. Еф.5:29-30; Кол.1:24) та оновлюючись Святим Духом (див. Тит.3:5-7) ми чинимося співтворцями Царства Божого. "І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю!" (Об.21:1-5) | |
| Переглядів: 1670 | |
| Всього коментарів: 0 | |