 Що є рушійною силою нашого життя? Що привело нас у світ? Що пов’язує людей у цьому світі? ЛЮБОВ. Жоден науковий довідник не дасть нам вичерпного визначення Любові, бо Вона за своєю суттю є невичерпною. Любов – вічна цінність, яка не залежить від політичних подій, епохи, моди. Це об’єктивна сутність, яка стоїть понад часом. «…Міцна, як смерть, любов…»(Пісень:8:6), «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому»(1 Ів. 4:16) – сказано в Біблії. Приклад справжньої, найбільшої Любові нам явив Бог, який настільки полюбив людей, що віддав Сина Свого Єдиного за гріхи людства. Ісус Христос навчав: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх»(Ів.15:13). І Господь віддав життя за нас, з Любові до нас. Але не треба вже зараз іти й навмисне шукати
смерті заради ближнього свого, щоб таким учинком щось довести. Ні. Все,
що від нас вимагається – смиренно любити Бога і ближнього,
вдосконалюючись у своїй Любові. А Господь, якщо на те Його воля, Сам
пошле нагоду, щоб ми засвідчили свою Любов.
Любов – це готовність до кінця служити іншій
людині в ім’я Христа. Справжня любов там, де на першому місці інтереси
того, кого любиш, бо там, де егоїзм – Любові нема.
Світ підсуває нам інші ідеали, цінності, хибні
поняття про речі, які суперечать Християнству. Наприклад, у сучасному
світі пристрасть, статевий потяг уже розцінюються як любов. Про це
кричать, захлинаючись від захоплення, герої популярних серіалів,
фільмів, шоу, теле-, поп-, рок- та іншого ґатунку «зірки». І таке
поняття любові, вкорінюючись у свідомості молодої людини і диктуючи
відповідні вчинки, отруює людську душу, ведучи її до загибелі. Шлюб, і
взагалі будь-які стосунки, засновані на пристрасті, приречені на
провал. Адже фундаментом міцного шлюбу є жертовна любов.
Ап. Павло так говорить про істинну Любов: «Любов
довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється,
не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не
замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині, усе покриває, всьому
йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не
минає…»(1Кор.13:4-8). Все мине, але у вічності залишиться лише Любов.
Людина має вільну волю, тому може обирати: жити тими цінностями, які
пропагує сучасна культура, чи провадити життя за законом християнської
Любові. Але пам’ятаймо, що всі постанемо на Страшному Суді, де хтось
отримає, а хтось – ні перепустку у вічність. Та якщо людина є
християнином, то вона вже зробила свій вибір – принесла себе в жертву
Любові і протягом усього земного життя день у день розпинатиме себе з
пристрастями і похотями, топтатиме свого найбільшого ворога – власну
гординю, егоїзм. І немає у християнина іншого шляху життя. Дорога ця
важка, терниста, праця над собою – найважча, але й нагорода велика.
Господь дав нам заповідь любити ворогів своїх, бо яка заслуга наша в тому, що ми любимо тих, хто любить нас? Справжній подвиг учинимо тоді, коли щиро любитимемо тих, хто нас кривдить, ображає, зневажає, ненавидить. Часто чуємо закиди, мовляв, християнство – релігія слабких людей, які коряться ворогам. Але спробуйте не гніватись, а любити того, хто вас скривдив, простіть ворога. Це зробити важко, але можливо! І це може зробити людина сильна, аж ніяк не слабка! А сильні ми тоді, коли ми з Христом. Та багато з нас, мабуть, мало любить своїх рідних, друзів, не кажучи вже про ворогів. Тож загляньмо у свою душу, визнаймо свою слабкість і звернімося до Бога, щоб Він навчив нас Любити. Сказано: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе»(Лк.10:27). Легко сказати «я всіх люблю», або «я люблю ближнього», але важко нам, грішним, любити кожну конкретну, окремо взяту людину, бачити в ній Христа і ділами виявляти свою любов. Для того й дається людині життя, щоб навчитися любити Бога і ближнього. І важливо до кінця життя встигнути пізнати справжню Любов. «Якщо я говорю мовами людським й ангельськими, а любові не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі.» (1 Кор. 13:1-3). | |
| Переглядів: 765 | |
| Всього коментарів: 0 | |